Літо 2026

От бачите, Олено Володимирівно, я тепер сам пишу твір на тему «Як я провів літо», вам навіть змушувати мене не треба. Варто було тільки почекати 20 з гаком років й плівкову камеру мені дати — і ця традиція, на якій ви наполягали кожен вересень під час першого уроку російської мови, вдало прижилася. Тільки тепер українською, звісно.

⏲️

Три роки тому, у дописі про літо 2023 року, писав, що моя основна плівкова камера1, Minolta CLE, поїхала на ремонт у Каліфорнію. Впевнений, що ви, затамувавши подих, всі ці довгі 3 роки чекали на новини. Так от, камера до мене повернулась з каліфорнійського санаторію як нова. І сталося це десь навесні 2024 року :)

Відтоді я вже встиг подарувати той Nikon FE2, про який теж писав у тому ж дописі, та придбати ще декілька камер. Все собі обіцяв, що кожна наступна буде останньою. А тепер вже й не обіцяю.

⚽️

Влітку пройшов чемпіонат світу з футболу2. Я пропустив майже весь груповий етап, але з задоволенням дивився ігри стадії плей-оф. Іспанія, за яку я традиційно вболіваю, перемогла у фіналі Аргентину, яку я теж останні декілька чемпіонатів підтримую.

Але найцікавіше сталося не на футбольному полі.

Фоларін Балогун, нападник та найкращий гравець збірної США, отримав червону картку3 за грубий фол у грі 1/16 фіналу. Залізне футбольне правило каже, що гравець, що отримав червону картку, не тільки покидає поле, а також пропускає наступну гру своєї команди через дискваліфікацію.

Все б нічого, але в тій грі США перемогли, вийшли у 1/8 фіналу, де повинні були зіграти проти доволі сильної збірної Бельгії.

Залишитись без кращого гравця у важливому поєдинку завжди неприємно. А тут ще й сам чемпіонат проходив у США, тож американські вболівальники очікувано були роздратовані.

Але вболівальники бувають різної впливовості. Один з них, а саме президент США, Дональд Трамп, зателефонував президенту FIFA4 Джанні Інфантіно. Після цього автоматична дискваліфікація Балогуна на гру з Бельгією стала трошки менше автоматичною — її чи відклали на рік, чи взагалі скасували.

Балогун зіграв проти Бельгії. Щоправда, збірній США це не допомогло — вони програли 1:4 та вилетіли з чемпіонату.

Але головне памʼятати, що спорт, звісно, поза політикою.

📽️

10 років тому писав про Одеський кінофестиваль. Цього року він теж відбувся, щоправда, в Києві, тож пройшов повз мене. 10 років тому я писав про кіно, що подивився на фестивалі, а цього літа напишу про інші, не фестивальні кіно. Не повноцінна заміна, але краще ніж нічого.

The Drama — класне кіно. Нарешті щось свіже, що змусило мене дивитись цю годину сорок не відволікаючись.

Мене дратують кіношні діалоги, які закінчуються так, як ніколи не могли б закінчитись у реальному житті. Наприклад, дружина (Д) дізнається, що її чоловік (Ч), який ніколи нічого поганого в житті не зробив, вбив людину. Між ними стається розмова:

Д: Чого ти вбив людину, любий? Як так сталося? Це ж на тебе зовсім не схоже!
Ч: Так вийшло.
Д: Добре.

Яке, бляха, «добре»?. Ти реально не хочеш від нього отримати якусь більш змістовну відповідь? Не хочеш перепитати, не хочеш сказати, що не можеш повірити, не хочеш сказати, що тобі потрібен час, щоб переварити те, що сталося? Просто «добре»?

У The Drama схожі моменти теж були, тож я під час перегляду інколи подумки казав: «Ну як так?! Ніхто так в житті не робить!». Але кіно прикольне.

Передивився Sicario — ух, який все ж щільний і крутий фільм. Майже ніколи не чую, щоб люди радили його один одному, а кіно прям класне. Якимось дивним чином цей без-особливих-зазіхань-на-щось-велике бойовик склався так круто, що й актори, й ідея, й музика. Плюс, українцям добре зайде тема про те, що у боротьбі з великим злом стільки боків, стільки півтонів, стільки несправедливості, стільки лайна.

Сходив у кіно на The Odyssey. Грандіозно, звісно, що тут казати. Але з сеансу я вийшов з враженням, що фільм не дотягує до рівня інших ноланівських кіно — Інтерстеллара, Дюнкерка, Тенета. А потім почитав та послухав відгуки, огляди та розбори цього кіно й збагнув, що це я не дотягую — певні сенси під час перегляду пройшли повз мене, щось я не зрозумів і не сприйняв, щось пропустив.

Менше з тим, мені все одно здалося, що Антіной, якого зіграв Роберт Паттінсон5, вийшов якимось мʼяким і не надто злим злодієм.

Сходив також на нового Людину-Павука — він класний. Ну тобто класний як «Дві з половиною години в кінотеатрі було дивитись приємно», а не «Класний такий, що захочеться дивитись знов». Але за ті дві з половиною години була лише одна тривога, ще й така, що можна було не реагувати. Чого взагалі хотіти ще!

Фотографій кіно не робив, бо ж «Додивитесь у міліції». Тож будуть світлини моєї чарівної дружини натомість.

🔎

Тисячу разів казав собі, що треба зберігати посилання на класні штуки, що знаходжу в інтернеті, щоб потім ними поділитися. Але стільки ж разів забував про цю ідею.

Цього разу поділюсь всього лиш чотирма посиланнями:

  1. Мій друг Саша Зайцев зробив новий дизайн квитків для Дніпровської дитячої залізниці з нагоди її ювілею — у липні їй виповнилось 90 років! І не тільки дизайн новий розробив, але й замовив друк квитків, придбав два ручних компостери та подарував це все Залізниці. Та ще й написав про процес у себе на сайті.
  2. Дружина Саші та моя подруга, Марина Зайцева, розповіла у себе в блозі про традицію святкувати свої дні народження біля маяків. Мені цей допис подобається з багатьох причин: сама традиція дуже класна; у дописі купа класних світлин, зокрема є навіть й Санжійський маяк; та навіть я на одній зі світлин цього допису є 👀
  3. Відео Одеси6, що відзняли влітку 1989 року, мені тоді десь півтора роки було. На ньому, зокрема, можна побачити:
  4. Прикольна колекція персональних блогів, яка організована як поле 100 на 100 квадратних комірок: pixel_area. Кожна комірка — окремий блог. Як каже засновник проєкту, пан Олег, блоги — душа інтернету, але знаходити їх зараз важко, тож йому спала на думку така ідея. Я радо підтримав ідею та забрав один з квадратиків собі: Pixel Area · X45 Y9

🏄‍♂️

Якось влітку дивився відео Кейсі Найстета, одне за іншим, бо пропустив багато. Чувак, здається, живе життя мрії: катається Нью-Йорком на електроскейті, спілкується з цікавими людьми, мандрує, знімає відео та монтує їх у своїй неймовірній студії. А потім подумав, що я, звісно, не Кейсі, та й електроскейта у мене немає, але і я, попри всі проблеми, живу класне життя. Мені б тільки б студію таку, як у Кейсі. Тільки мені в Одесі, звісно.

Влітку десь встиг побувати, щось зміг побачити. Спогад літа: їдемо з дружиною назад в Цюрих з хайку до перевалу Saxerlücke. Втомлені, бо день був довгий, але щасливі, бо хайк був крутезний. В орендованій тачці на всю грає все той самий альбом «Зембонджу», що ми вже заслухали досхочу, але під такий сеттинг він підходить ідеально. Сонце нещодавно зайшло за обрій, але небо ще світле й кольорове. Ідилія.

👴🏻

Здається, ми офіційно стаємо такими, як були наші батьки. Все життя тягнув з них прикола, що роки йдуть, а вони все називають вулицю Рішельєвську Лєніна, Канатну — Свердлова, а Велику Арнаутську — Чкалова, хоча правильні назви давно стали офіційними. А тепер я і сам такий й не можу звикнути до нових назв. То й діло називаю Італійську Пушкінською та все гадаю, коли звикну до нових7 назв.

Дуже подобається, як символічно назвали паралельні вулиці Караванського та Строкатої. Це, на мій погляд, приклад дуже вдалої деколонізації — назви запамʼятались одразу, варто було почитати історію подружжя.

Повертались з Василем з велопрогулянки провулком Дмитра Лесича. Я зізнався, що ніяк не можу запамʼятати нову назву, бо стару, Нахімова, вимовив за життя мільйон разів. А Василь, як зʼясувалось, вчився разом з Дмитром в Одеській юридичній академії. Так я дізнався, що лейтенант Дмитро Лесич до війни був громадським активістом, а з її початком став військовим. Якби не клята російська федерація, від рук якої він загинув, Дмитро й надалі б захищав культурну спадщину, парки та сквери Одеси від забудови. Думаю, памʼятатиму назву провулка тепер краще.

🧩

Побував з друзями на екскурсії центром Одеси. Подивитись на місто очима туриста — класний досвід, але ж у мене немає очей туриста, довелось дивитись своїми. Пробачте, не втримався.

Досвід прикольний, бо друзі знайшли гіда, яка прагне розповісти про Одесу, відмінну від «Одеса — мама, Ростов — тато». Виходило, якщо відверто, по-різному, але в підсумку вдалося побувати принаймні в одному місці, де не бував раніше. Успіх!

Відновили з Колею випуск подкасту «Годі базікати». Після 24 серпня, коли вийшов перший епізод цього року, зʼявились ще сім, і ми обовʼязково запишемо ще.

В допис навіть дві світлини з Києва прошмигнули, але знайти їх зможе хіба що справжній детектив. Спробуйте, якщо вірите у свої сили.

🏁

У підлітковому віці ми з братом обовʼязково робили останній день літа максимально класним: ходили вранці грати в баскетбол, потім на море, потім з друзями гуляли. А цього року 31 серпня я просто прокинувся й пішов на роботу. Тож і тут надто довго прощатися не буду. До зустрічі.

примітки

  1. Основною вона була тоді, станом на літо 2023 року. Зараз вона переважно стоїть на полиці. ↩︎

  2. Змагання з футболу, в якому беруть участь національні збірні країн, що успішно пройшли відбір. Чемпіонат проводиться раз на 4 роки. Найпрестижніше футбольне змагання серед збірних. ↩︎

  3. Червона картка це покарання за грубе порушення чи неспортивну поведінку. Гравець, що її отримав, покидає поле, і замінити його не можна, тобто команда дограє матч в неповному складі. ↩︎

  4. FIFA це міжнародна федерація футболу, під егідою якої проходить зокрема й чемпіонат світу. ↩︎

  5. От тільки зараз дізнався, що він Паттінсон, а не Паттісон. ↩︎

  6. Відео, на жаль, опублікував якийсь російський смітник. Але це Youtube та смітник до Одеси жодного стосунку не має, тож я собі дозволив відео подивитись. ↩︎

  7. У багатьох випадках, як от з Італійською, вулицям повернули історичні назви. Тож технічно вони не нові, а старі, оригінальні. ↩︎

Leica M6 TTL + Summicron 35mm f/2 ASPH
Kodak Vision3 50D, Kodak Vision3 250D, Kodak Aerocolor, Kodak Ektachrome E100, Fujifilm Velvia 50