Київ. Квітень 2016
Машини часу, звісно, не існує, але я мов відчув її ефект, коли готував світлини для цього допису. Мова про коротку поїздку у Київ у квітні 2016 року — цілих 10 років минуло!
Я вже тоді знімав на плівку, але навіть з нею дещо змінилося: Kodak Portra 800, на яку зняті вечірні кадри, я відтоді, здається, й не купляв жодного разу. А Fujicolor Pro 400H, на яку зняті денні фотографії, взагалі не виробляють з початку 2021 року.
А от Київ на місці, звісно, йому ті 10 років мов коротка мить. Хоча відтоді багато, що змінилось.
🏃🏻
Памʼятаєте той мем, де чувак у чоловічій вбиральні стає впритул до іншого, що стоїть біля пісуара, й каже щось типу «Я бігаю марафони»? От я майже як той чувак з мема, тільки навпаки — я у квітні того року приїздив у Київ, щоб взяти участь у півмарафоні. Не марафон, звісно, але, як інколи кажуть, майже.
Пробіг тоді кайфово, але головне — зустрівся з родиною й друзями, класно провів час, щось нове для себе відкрив. Шкода тільки, що тоді я майже не фотографував друзів та рідних, так хотілося б зараз на їх фото з того квітня подивитись. Добре, що фото Михайла з метро збереглося, хоча він у кадрі випадково й фокус не на ньому, але фото мені все одно подобається.
🧱
Зупинився тоді в готелі на Воздвиженці, й дуже здивувався, дізнавшись, що це сучасний район, а не відреставрований історичний. Я навіть не впевнений, що дізнався одразу — гадаю, мене й надурити тоді легше було, та й Київ я знав дуже погано.
Так чи інакше, з Воздвиженки до Контрактової площі, де був старт та фініш забігу, було зручно дістатись пішки, та й жити близько до Подолу було класно.
🚋
Здійснив тоді давнє бажання й проїхався Київським фунікулером. Вікіпедія каже, що він є другим в Україні після Одеського, але навіть попри мою безмежну любов до Одеси мушу визнати, що київський фунікулер набагато крутіший. В Одесі рейками ходять якісь дивні вертикальні кабінки, через що цей транспорт відчувається радше дивним ліфтом, ніж фунікулером. У Києві — справжні вагончики, в яких ще й сидіння винесені на різні рівні уступами, своєрідними сходами. Кататись ним було класно. Та й фото з верхнього вестибюля зробив непогане.
✈️
Назад в Одесу повертався тоді літаком замість звичної залізниці чи авто. Вже й не памʼятаю чому саме обрав рейс з Борисполя. Може, рейсів в Одесу з Жулян тоді не було, а може я про цю опцію просто нічого не знав. Але добре памʼятаю, що дорога до Борисполя була довшою, ніж переліт в Одесу[1]. Ех, дуже сумую за українськими аеропортами й можливістю літати з Одеси. Та й з Києва теж.
🏁
На цьому про короткий візит у Київ у квітні далекого 2016 року у мене все. Згодом, можливо, зроблю дописи й про інші візити у столицю. А може й не зроблю.
примітки
- Ця інформація абсолютно нікому не потрібна, але ж у мене вона є: 17 квітня 2016 року рейсом PS55 Міжнародних авіаліній України, що виконував Boeing 737-800 з бортовим номером UR-PSF, я прилетів з Борисполя в Одесу за 57 хвилин: літак злетів о 19:40, а приземлився о 20:37. ↩