📝

Запитав у Федіверсі порад щодо українських ростерій кави, бо знаю їх всього декілька. Проте, здається, їхня кількість постійно збільшується — кавова культура в Україні росте дуже стрімко.

Post by @[email protected]

View on Mastodon

Отримав певну кількість відповідей й вирішив зібрати палярні, що мені порадили, тут, у блозі. Бо соціальні мережі вони за своєю природою такі, що шукати ці відповіді потім буде незручно.

Оновлення від 21 квітня 2026 року.

Спочатку я додав 10 ростерій, але одразу після публікації мені накидали ще 6, які я додав у публікацію. Але потім додали ще 11 — і загалом їх зараз 27!

Готуючи цей перелік, я відвідав сайти палярень, де читав їхні історії, декларовані цінності, інформацію про соціальні проєкти тощо. По-перше, просто приємно, що кавові ростерії є не тільки в Києві, але й в Одесі, Дніпрі, Львові, Харкові, Тернополі, Миколаєві, Ужгороді, Запоріжжі. Кавова культура в Україні вже зараз розвалює кабіну багатьом європейським країнам, але й продовжує стрімко розвиватись. По-друге, особливо приємно було бачити, що майже кожен кавовий бізнес підтримує військо та має власні соціальні ініціативи. Це по-справжньому круто!

Якщо якоїсь кавової ростерії немає в переліку — надсилайте мені, я з задоволенням додам.

Тепер попереду багато дегустації кави :)

☕️ coffee

Подивився цього тижня останній епізод 3-го сезону серіалу Shrinking. Про 2-й сезон я писав, тож і про 3-й напишу.

Сезон класний вийшов. На відміну від багатьох інших серіалів, які продовжують знімати після першого сезону тільки, щоб заробити грошей, з Shrinking ситуація інша — відчувається, що ідей поки що не бракує, історій, які хочеться показати, вистачає.

Далі є спойлери, тож не читайте, якщо хочете зберегти інтригу.

Подобається, як прописані персонажі. Кожен має внутрішні проблеми, які заважають жити. Хтось намагається ці проблеми долати, інші від тих проблем ховаються — але від того виходить, як і в житті, все навпаки, бо тільки швидше впираються в ті проблеми.

Для мене найближчою є сюжетна лінія про стосунки Джиммі з донькою, Еліс. Обожнюю сцени, в яких Джиммі свою любов до доньки висловлює дещо коряво, дещо кріпово, але завжди дуже кумедно й надзвичайно тепло.

Також люблю персонаж Пола — він головний психотерапевт, що ніби-то повинно передбачати розвинену емпатію, вміння розуміти людей та з ними комунікувати, але Пол при цьому дуже прямий, дещо незграбний та незвично відвертий. Тим цікавіше спостерігати за тим, як він розкривається у стосунках з Джулі.

Подобається, що під товстим шаром гумору й легкого каліфорнійського життя розкриваються доволі серйозні теми: переживання втрати близької людини, ПТСР від війни, старішання, сепарація дітей, необхідність прощати, щоб рухатись далі, важливість чесності й компромісу у стосунках тощо.

Мої улюблені фішки серіалу, зокрема й сезону 3:

• Ліз та її камінці
• старий блакитний Ford Bronco, на якому їздить Джиммі
• почуття гумору Джиммі
• персонаж Дерека, що завжди залишається спокійним та позитивним
• гра Бретта Ґолдштейна — йому надзвичайно класно вдався персонаж Луіса

Shrinking у певному сенсі є антонімом ще одного серіалу від apple tv, що я люблю, — Severance. Якщо у Severance герої буквально мають розділення між робочим та особистим Я, то у Shrinking цього розділення принципово немає — особисті стосунки глибоко вплетені в робочі й навпаки. Обидва шоу візуально підкреслюють фантазійність своїх світів — у Severance мінімалістичністю та холодними тонами, у Shrinking — насиченістю кольорів та підкресленою ідеальністю всього.

Shrinking точно один з улюблених серіалів all time. Раджу дивитись, якщо раптом ще ні.

Важливий дисклеймер: психотерапія в реальному житті не має нічого спільного з тою, що показана у серіалі. Власне, у серіалі то й не психотерапія взагалі. Гадаю, що в США всі й так це зрозуміють, а от в Україні — не впевнений. Було б круто це якось зазначати на початку кожної серії, але є як є.

Вже понад 10 років єдина моя цифрова камера — iPhone. Плівка закриває всі мої потреби в захопленні фотографією, тож убік цифри я майже ніколи й не дивлюсь.

Але інколи анонсують щось нове й цікаве, або у когось зі знайомих зʼявляється цікава цифрова камера, що привертає мою увагу. Серед того, що приходить на думку, це Leica Q, Ricoh GR, Sony RX1 та, власне, Sigma BF.

Днями випала нагода зайти у неймовірну шанхайську крамницю Sigma, тож погрався там трошки камерою BF з обʼєктивами 35mm F2 DG та 90mm F2.8 DG.

В камерах мені важливо не тільки як вони знімають, але і як виглядають, як поводять себе в руках, з яких звуком та відчуттям обертаються кільця, натискаються кнопки тощо. І BF мені сподобалась в цьому. По-перше, обидва обʼєктиви мають кільце діафрагми, що саме по собі вже круто. По-друге, ці кільця обертаються з приємним за відчуттям кліком — дещо схожим на те, як робить ідеальний для мене Summicron 35mm f2.

Камеру приємно тримати в руках, бо зроблена вона з одного шматка алюмінію. Впевнений, що це порівняння зробили просто всі, але реально як айфон тримаєш в руках, настільки ж цілісне та приємне відчуття вона викликає. Не знаю чи зручно нею знімати впродовж тривалого часу, але за той час, що крутив її в руках, було все добре.

Дещо незвичною стала відсутність видошукача. Я весь час хотів притулити камеру до обличчя, але на пів шляху згадував, що робити це сенсу немає. Не скажу, що фотографування по дисплею якесь незручне. Радше, це просто незнайома штука для мене.

Покрутив вбудовані фільтри, що, напевно, імітують плівку. Чи інстаграм імітують, я вже й не знаю. Зробив декілька фото дружини у досить темній крамниці, і вийшло, здається, непогано! Обидві світлини відверто цифрові, але, врешті решт, якими їм ще бути?

Момент, що зробив написання цього допису довшим, ніж хотілося, це, формат, в якому камера зберігає фото. Я знімав тільки JPG, але, як зʼясувалося, камера зберігає всередині того джипєга HDR фото, яке конвертувати у стандартний формат доволі складно. Вийшло вже як вийшло, у мене з плівкою таких питань не було, я не готовий виявився до цих приколів.

Sigma BF класна. Гадаю, не відмовився б мати таку. Хоча нащо вона мені я сам придумати не можу.

Підсумок цього допису довжиною в одне речення: лінійка бігових кросівок Gel-Nimbus японського виробника Asics надзвичайно крута.

А тепер дещо розгорнутіша версія.

Дружина зробила подарунок на Новий Рік, який я отримав та протестував трошки раніше свята, Gel-Nimbus 27. І вони офігезні!

Це вже третя пара німбусів, що у мене є — до цього я відбігав 521 км у 18-й моделі та 846 км у 21-й. І попередні дві пари теж були класними. Настільки, що отримуєш нову пару, вдягаєш, біжиш. Жодного звикання, жодного розношення, жодних натирань, проблем зі шнурками, язиком, що зʼїжджає кудись. Все одразу ідеально.

Десь між парами німбусів я придбав молодшу й дешевшу модель — Gel-Cumulus 22. Хоча я пробіг у ній 575 км, вона мені сподобалась менше — відчувається, що матеріали в ній використовуються простіші, бігати в них не так комфортно. А попереднє бігове взуття у мене взагалі було від Saucony, модель Triumph 20. Вони були зручні, от тільки страшні, як ядерна війна, та й порвались кілометрів через 400. Дізлайк.

Єдине, що не подобається в німбусах — вартість. За найновішу модель в американському магазині просять 170 доларів. Ще декілька років тому нові німбуси коштували, здається, 150 чи 160 доларів. Розумію, що інфляція, але розмитнення в Україні при вартості понад 150 євро ніхто поки не скасував, та й віддавати 170 доларів за пару бігових кросівок завжди не на часі. Це я ще вартість доставки не враховую, а вона теж не нульова. Тож я зазвичай купую попередню модель, що ще є в продажу. Вона апріорі коштує менше, а інколи на знижках можна взяти прямо суттєво дешевше. Nimbus 27, наприклад, коштували 138 доларів. Теж немало, але вже не 170.

Наступного разу, як подумаю спробувати якісь нові бігові кросівки, треба просто перечитати цей допис та придбати чергові Asics Gel-Nimbus.

Вчора завершився черговий сезон перегонів Формули 1.

Я зовсім трошки спостерігав за формулою десь на початку 2000-х, як раз коли Міхаель Шумахер рік за роком перемагав. А потім трапилась пауза у років 25, аж поки Марина та Саша не зацікавили мене перегонами.

Цьогорічний чемпіонат я почав дивитись з британського гран-прі у Сільверстоуні. І ці перегони були неймовірні: зміна сонячної погоди на дощову й назад, виїзди за межі треку, обгони, штрафи й все таке. У Сільверстоуні переміг британський гонщик Ландо Норріс, і саме він вчора здобув свій перший чемпіонський титул — набрав найбільше очок за підсумками чемпіонату цього року.

Залишаю цю нотатку просто на згадку про перший чемпіонат, який мені по-справжньому був цікавий — більшість етапів, починаючи з гран-прі Великої Британії, я дивився наживо. Інші — дивився у записі.

Тезово про цей сезон F1 та мої спостереження щодо перегонів загалом:

• З подивом дізнався, що вже певний час боліди F1 — гібридні, тобто, крім двигуна внутрішнього згорання, мають й електричний.
• Можливо, так з будь-яким спортом, але розібратись в F1 не так просто. Коментатори постійно жонглюють термінами: андеркат та оверкат, DRS, сліпстрім, прапори різних кольорів тощо.
• Найбільше сподобались етапи, що проходять вулицями міст. Сподіваюсь побувати на етапі в Баку.
• Не зміг поки що знайти для себе гонщика, за якого хотілось би вболівати. У футболі, який я доволі давно дивлюсь, трошки легше зрозуміти який гравець подобається, а який — ні. Як це збагнути у формулі — поки що питання.
• Серед команд подобається Ferrari, але поки що не чимось конкретним, а тільки тим, що вони — Ferrari :) Можливо, далі вдасться обрати якусь команду за більш зрозумілими факторами.
• Команди змагаються десятки років, постійно щось покращують, але розрив між командами все одно досить суттєвий. Внаслідок чого той розрив існує — поки що загадка.
• Не допомагає й те, що двигуни для болідів багатьох команд роблять одні й ті самі виробники. Наприклад, двигун Mercedes-AMG F1 M16 цього року використовували боліди команд Mercedes, Aston Martin, Williams та навіть команда McLaren, яка здобула кубок конструкторів та за яку виступає Ландо Норріс, що став чемпіоном. А двигун Ferrari 066/15, крім самих Ferrari, став серцем болідів Haas та Sauber.
• Стало несподіванкою, що стратегія та тактика перегонів суттєво впливають на результат. Просто їхати швидко на швидкому боліді недостатньо. Перемагають ті, хто ще й обирають правильну стратегію (скільки робити піт-стопів та коли, на яких колесах їхати й коли тощо) та моментально реагують на зміну ситуації під час перегонів.
• Наступного року боліди F1 зміняться, бо міняються вимоги до них. Зокрема, електричні двигуни стануть ще потужнішими, зникне DRS, зміняться вимоги до аеродинаміки тощо. Я ще не розібрався з тим, як воно було цього року, а тут знов зміни :)
• Попри те, що не обрав гонщика, за якого вболіватиму, вчора кайфонув від того, як Ландо випереджав інших гонщиків після свого піт-стопу.

З задоволенням буду дивитись чемпіонат наступного року. Впевнений, що буде не менш цікаво.

Цього року друзі подарували на день народження обладнання для приготування фільтр кави — сервер, воронку Hario V60 та паперові фільтри до неї. Я додатково придбав млинок, ваги та чайник з тонким гусаковим носиком, а дружина докупила термометр для води.

Кава у мене виходить поки що різна: буває, що дуже смачна. Буває, що не надто. Я поки що не завжди знаю, як регулювати смак напою. Тобто, наприклад, якщо кава гірчить — не знаю, що змінити, щоб зробити смак мʼякішим. Але вчусь потрохи.

Стандартний рецепт, за яким я варю каву, виглядає так:

• Пропорція кави до води — 1:15,5
• Температура води — 97ºС
• Заливаю 20% води та даю каві пройти етап блумінгу (розкриття). На 30 секундах від початку заливання додаю воду до 40%. На 1 хвилині — додаю воду до 60%. На 1 хвилині 45 секундах доливаю до 100%.

Кава, зварена за цим рецептом, зазвичай має збалансований смак, мені подобається.

Нещодавно я придбав зерна у шанхайському закладі CoffeaSHED. Кава, яку я зварив за звичним мені рецептом, виявилась надто міцною та гіркою. Я дещо змінив рецепт приготування, і отримав значно приємніший напій. Вирішив задокументувати це у блозі й водночас поділитися з друзями та знайомими. Тим більше, що серед них, тобто вас, доволі багато любителів кави.

• Пропорцію змінив до 1:17
• Заливати починаю при температурі води 95ºС
• Таймінг теж змінив, тепер так: 20% води на блумінг, далі з 0:30 ще 20% води, на 01:00 ще 20%, на 1:20 — доливаю до 100%.

Так кава виходить значно мʼякіша та приємніша, і нарешті можна хоча б пробувати відчути ті аромати, що повинні відчуватись. Гадаю, пропорцію можна змінити навіть до 1:17,5 чи навіть 1:18, але я поки що залишаю 1:17.

Це перша китайська кава, що я куштував. Зерно вирощене у регіоні Пуер провінції Юньнань на південному заході країни. Пуер відомий в першу чергу однойменним чаєм, але там є й ферми, що вирощують specialty каву.

У пачку з зерном вставлена інфокартка:

Її приблизний переклад на українську:

Ліша Ву
Юньнань, Пуер | ферма «Тяньцзяо Юеланьшань»
Катімор | натуральний чорний чай | світле обсмаження
Полуниця, віскі, кленовий сироп

Ферма Сестри Ву, крім того, що має власні кавові плантації, також скуповує свіжі кавові ягоди у дрібних фермерів за стабільною ціною, щоб підтримувати їх у прагненні до екологічного та якісного вирощування.

Пані Ву особливо захоплюється дослідженням різних методів обробки кави, ретельно фіксує параметри кожної партії та проводить дегустації (капінг).

Катімор — це сорт кавового дерева. Зі світлим обсмаженням у мене теж питань немає. Але чому чорний чай (які китайці звуть червоним) вказаний між сортом дерева та видом обсмаження, а не у смаках — поки що не розумію.

Втім, радий, що випала можливість спробувати китайську каву та, завдяки цьому, хоча б трошки познайомитись з китайською кавовою культурою.

☕️ coffee

Друзі, мій колега Василь у складі 3 ОШБ (так, тієї самої третьої) боронить Україну.

Василь — командир штурмового відділення. Штурмове відділення то такий підрозділ, що нищить ворога у безпосередньому контакті. А 3 ОШБ у цьому завданні, як ви знаєте, найкраща. Як підрозділ Альдо Апачі, тільки не в кіно, а на українській землі.

Підрозділу Василя для ефективного виконання завдань потрібна автівка — ну ви й самі знаєте, скільки вже купили нашим захисникам автівок (і скільки ще купимо).

🫙 Банка збору. Дайте грошей, будь ласка, бо тачка потрібна якомога скоріше.

Якщо раптом ви знайдете цей допис, коли банка вже буде розбита, а ваше бажання допомогти не зникне — напишіть мені, знайдемо спосіб.

Слава Україні!

🇬🇧
For my friends who don’t know Ukrainian — and are too lazy to use Google Translate — here is, very briefly, what I want to say.

Many of you, upon meeting me, ask how you can help Ukraine and its people. I often say that donations are a great start. So here, I offer (and, if I’m being honest, humbly ask for) a great chance to help.

My colleague Vasyl (he’s the one in the photo) has joined the 3rd Assault Brigade of the Armed Forces of Ukraine (AFU). The 3rd Assault Brigade is one of the most elite units in the AFU — some would say it is THE brigade in the AFU. The way they train, the way they fight, their level of motivation — all of it is incredible.

Vasyl is a squad leader in an assault infantry unit within the brigade. This basically means that they fight the enemy at a very close distance, basically in full contact. Those crazy videos of the Ukrainian fighters storming russian positions or repelling attacks up close — that is Vasyl and his brothers-in-arms.

Right now, they are in dire need of a pickup truck (or an SUV). You should be able to donate from wherever you are. But if, for some reason, you can’t — email me. We’ll find a way.

Glory to Ukraine!

Нарешті випала можливість покористуватись Apple Vision Pro. Всім давно зрозуміло, що комерційно ця штука провалилась, але комерційна успішність мене цікавить мало. А от спробувати як воно працює давно хотів.

Користувався я цією штукою всього 30 хвилин в Apple Store під час демо презентації, в ході якої поруч зі мною сидів консультант. На своєму айпаді він бачив те, що бачив я у Vision Pro, і, відповідно, підказував як працює інтерфейс, застосунки тощо.

Настільки сильне враження від якоїсь технологічної штуки я отримував хіба що від користування найпершим айфоном, та й те не впевнений. За ці пів години я безліч разів сказав «вау» — настільки це було круто.

Не впевнений, що варто намагатись описати цей досвід. Але напишу тезами про те, що запамʼяталось:

• Інтерфейс, в якому робочим столом є простір навколо, а вікна в ньому «висять» та ще й відкидають тінь на підлогу — це дуже круто. Те, наскільки якісно цей інтерфейс виглядає, як класно вікна застосунків фіксуються у просторі, тобто не сповзають, не рухаються, жодним чином не глючать — це було перше вау. От саме щось таке й було з першим айфоном — телефони з сенсорними дисплеями тоді вже були давно, а от такого, щоб інтерфейс працював настільки плавно та гарно — вперше.
• Перші декілька хвилин було дуже незвично очима обирати елементи інтерфейсу, вікна тощо. Але це дуже зручно і працює неймовірно круто — хибних спрацювань не було взагалі.
• Жест, яким підтверджується вибір того чи іншого елементу — той самий доторк вказівного та великого пальця, не завжди спрацьовував. Можливо, я десь не там тримав руку, і камери просто не зчитували цей жест. Але точно памʼятаю, що інколи доводилось по декілька разів його повторювати.
• Просторові фото та відео (spatial photo & video), що зроблені на Vision Pro та айфони, прикольні, але для повного «вау» ефекту треба дивитись світлини, що зробив сам або близькі люди. Бо на прикладі чужих людей воно, ніби, зрозуміло, але все одно не те.
• Перегляд панорам, які 100500 років можна знімати айфоном, у Vision Pro виглядає надзвичайно класно. Якщо на телефоні панорами виглядають як вузька смужка, роздивлятись яку незручно, то у Vision Pro вони розгортаються на 180º, і розглядати їх треба повертаючи голову. Не знаю наскільки розповсюдженим стало б таке користування, якби Vision Pro був успішним девайсом, але виглядає справді класно.
• Спробував режим, у якому навколишній простір заміняється віртуальним (Apple називає його словом Environment). Мені увімкнули той, що нагадує узбережжя тропічного острова з пальмами. З одного боку, воно прикольно. З іншого, цей простір це не відео, а візуалізація, і це помітно по тому як рухаються хвилі, листя на пальмах тощо. В цьому режимі прикольно працює перегляд відео: величезний віртуальний дисплей я розмістив над морем, а світло навколо згасло так, ніби сонце нещодавно зайшло. Перше, що спало на думку — було б класно у літаку дивитись кіно не на маленьких дисплеях, що вмонтовані у крісло попереду, а ось так — коли дисплей хоча й віртуальний, але величезний.
• Найбільше мене вразили імерсивні відео (immersive video), що зняті спеціальними камерами. Я подивився промо відео, що складається з фрагментів декількох відео, кожне з яких власникам пристрою доступні у повному вигляді — і про жінку, що йде канатом, натягнутим між двома скелями, і про диких тварин, і про футбол, і навіть про вікенд всіх зірок NBA. І от ці відео — це справжній відвал башки. Цей досвід взагалі неможливо порівняти з будь-чим іншим. Я давній поціновувач NBA, і побачити, як повз мене пробігають Леброн Джеймс та Стеф Каррі, та ще й так, ніби я сиджу у першому ряду арени, та ще й можу просто повертати голову і дивитись, що відбувається на іншому кінці майданчику — це неймовірно.

Всі ті пʼять користувачів, хто придбав Vision Pro, скаржаться на те, що новий контент виходить надто повільно — всі імерсивні відео можна подивитись хіба не за один вечір. І це абсолютно валідна скарга, але це скарга на продукт, в якому багато що треба допрацювати. Мене більше цікавила сама технологія та її конкретна імплементація. І я вийшов з тієї демо презентації в абсолютному захваті.

Так, сьогодні мало хто готовий сплатити 3500 доларів або 4000 євро за це технологічне диво. Але, якщо років за 5 вийде чергова версія Vision вартістю близько 1500 доларів (або євро) — я точно замислюсь над покупкою. Apple Vision Pro, з того, що я побачив, нагадує радше прототип, що має продемонструвати потенціал технології. І потенціал там дійсно величезний.

Сподіваюсь, якийсь черговий сезон Ла-Ліги та Ліги Чемпіонів буду дивитись з Apple Vision — це стрибок у рівні крутості приблизно того ж рівня, як перехід від радіо до телебачення.

Вдруге в житті подивився всі сезони Friends. Перегляд 10 сезонів та повнометражного фільму Friends: The Reunion розтягнулись на повних 5 місяців.

Вперше я подивився цей серіал 6 років тому, і перед повторним переглядом мало, що памʼятав.

Під час повторного перегляду побачив штуки, що стали мені відомими відносно нещодавно, або я просто чую про них фрази «навигадували ці нісенітниці, раніше такого не було і жили нормально». Більшість з цих штук зустрічаються у перших сезонах, що знімали у середині 90-х у Сполучених Штатах:

Ось деякі з них:

• Chemex — девайс для альтернативного заварювання кави.
• Згадка про ейджизм — дискримінацію людини за ознакою віку.
• Кава без кофеїну.
• Одностатеві шлюби.
• Присутність партнера під час пологів.
• Сурогатне материнство.
• Приготування спаржі.
• 3D-окуляри.

Інші спостереження та враження:

• Перші 2 сезони не надто зайшли. Таке враження, що актори звикали до персонажів, яких грають, та один до одного. Десь з початку 3 сезону серіал став по-справжньому класним.
• Найкращий сезон — фінальний, 10-й. На відміну від багатьох шоу, де останні декілька сезонів слабкі та існують тільки щоб заробити гроші, «Друзі» не тільки з роками стають дедалі кращими, але й закінчують на мажорній ноті.
• Персонаж Джої, попри поведінку впродовж перших сезонів, найдобріший та має найправильніші життєві орієнтири.
• Фібі — майже повна протилежність Джої. За 10 років життя головних героїв, що показані на екрані, вона безліч разів підставляє друзів, видає чужі секрети, егоїстично діє виключно у власних інтересах. Але, ну такий персонаж, частково її любиш за це. Чого тільки варта фраза з пілотного сезону:

  - Hey Pheebs, you want to help?
  - Oh I wish I could, but I don't want to.

• Паралельно з переглядом перших сезонів читав книгу Меттью Перрі Friends, Lovers, and the Big Terrible Thing. Дивитись серіал зі знанням внутрішньої кухні, яку розповів один з головних акторів, було з одного боку ще цікавіше, з іншого — дуже шкода Меттью, тому що навіть за його зовнішнім виглядом помітно, що йому потрібна була допомога.
• Перегляд Friends: The Reunion справив двояке враження. З одного боку, класно було знов побачити виконавців головних ролей разом. З іншого дещо сумно бачити як час відібрав їхню молодість. Також дещо сумно від того, що навіть найкраща історія неодмінно завершується.
• Під час перегляду серіалу та повнометражного фільму безліч разів сміявся вголос та плакав.

Friends — по-справжньому гарний серіал, що давно став класикою. Обовʼязково передивлюсь його ще.

👉🏻 мій пост про книгу Меттью Перрі Friends, Lovers, and the Big Terrible Thing.

Хіба не єдина деталь, що завжди дратувала у компʼютерах Mac — відсутність заводської української клавіатури.

Свій перший мак, Macbook Pro 13" late 2011, я придбав у грудні 2011 році в одеській мережі крамниць, що тоді була офіційним дилером техніки Apple. Той макбук мав клавіатуру стандарту ISO з англійськими та російськими літерами.

Тепер мені здається дивним, що пристрій, що офіційно продавався в Україні, мав не українську клавіатуру, а російську. Але у далекому 2011 році, напевно, я просто не звертав на це увагу.

Згодом Apple змінили російську клавіатуру, і додали на неї знак російського рубля. Компʼютери з такою клавіатурою продавались і в Україні. Добре памʼятаю як у січні 2022 року, тобто за місяць до початку повномасштабної війни, бачив макбук з такою клавіатурою у крамниці ще одного офіційного дилера Apple.

Але найприкріше те, що навіть на «сіру» техніку Apple, ринок якої в Україні доволі суттєвий, люди досі добровільно наносять саме російські літери! І ми маємо дивовижну ситуацію, де у кожній українській кавʼярні третьої хвилі обовʼязково сидітиме хтось з макбуком, на якому водночас наліпки з українською символікою і підтримкою ЗСУ та кустарно зроблена російська розкладка зі знаком російського рубля.

Нещодавно помітив, що сайт Apple тепер пропонує додати справжню українську розкладку на сторінці конфігурації макбуків при купівлі. В продажу також є й окремі клавіатури Apple з українськими символами, в тому числі з символом української гривні (₴). Наприклад, Magic Keyboard.

Впевнений, що й продавців «сірої» техніки можна змусити гравіювати українську розкладку замість російської, бо ну скільки ж можна.

Хоча мені особисто більше подобається клавіатура стандарту ANSI з виключно англійськими літерами, що розташовані по центру кнопок. І той макбук, на якому я працюю останні 3 роки, має саме таку клавіатуру.

Але якщо вже є потреба в локалізації клавіатури, то купляти або наносити треба виключно українську; російську з їхнім рублем вже час залишити в минулому.