Shrinking S03
Подивився цього тижня останній епізод 3-го сезону серіалу Shrinking. Про 2-й сезон я писав, тож і про 3-й напишу.
Сезон класний вийшов. На відміну від багатьох інших серіалів, які продовжують знімати після першого сезону тільки, щоб заробити грошей, з Shrinking ситуація інша — відчувається, що ідей поки що не бракує, історій, які хочеться показати, вистачає.
Далі є спойлери, тож не читайте, якщо хочете зберегти інтригу.
Подобається, як прописані персонажі. Кожен має внутрішні проблеми, які заважають жити. Хтось намагається ці проблеми долати, інші від тих проблем ховаються — але від того виходить, як і в житті, все навпаки, бо тільки швидше впираються в ті проблеми.
Для мене найближчою є сюжетна лінія про стосунки Джиммі з донькою, Еліс. Обожнюю сцени, в яких Джиммі свою любов до доньки висловлює дещо коряво, дещо кріпово, але завжди дуже кумедно й надзвичайно тепло.
Також люблю персонаж Пола — він головний психотерапевт, що ніби-то повинно передбачати розвинену емпатію, вміння розуміти людей та з ними комунікувати, але Пол при цьому дуже прямий, дещо незграбний та незвично відвертий. Тим цікавіше спостерігати за тим, як він розкривається у стосунках з Джулі.
Подобається, що під товстим шаром гумору й легкого каліфорнійського життя розкриваються доволі серйозні теми: переживання втрати близької людини, ПТСР від війни, старішання, сепарація дітей, необхідність прощати, щоб рухатись далі, важливість чесності й компромісу у стосунках тощо.
Мої улюблені фішки серіалу, зокрема й сезону 3:
- Ліз та її камінці
- старий блакитний Ford Bronco, на якому їздить Джиммі
- почуття гумору Джиммі
- персонаж Дерека, що завжди залишається спокійним та позитивним
- гра Бретта Ґолдштейна — йому надзвичайно класно вдався персонаж Луіса
Shrinking у певному сенсі є антонімом ще одного серіалу від apple tv, що я люблю, — Severance. Якщо у Severance герої буквально мають розділення між робочим та особистим Я, то у Shrinking цього розділення принципово немає — особисті стосунки глибоко вплетені в робочі й навпаки. Обидва шоу візуально підкреслюють фантазійність своїх світів — у Severance мінімалістичністю та холодними тонами, у Shrinking — насиченістю кольорів та підкресленою ідеальністю всього.
Shrinking точно один з улюблених серіалів all time. Раджу дивитись, якщо раптом ще ні.
Важливий дисклеймер: психотерапія в реальному житті не має нічого спільного з тою, що показана у серіалі. Власне, у серіалі то й не психотерапія взагалі. Гадаю, що в США всі й так це зрозуміють, а от в Україні — не впевнений. Було б круто це якось зазначати на початку кожної серії, але є як є.
Friends
Вдруге в житті подивився всі сезони Friends. Перегляд 10 сезонів та повнометражного фільму Friends: The Reunion розтягнулись на повних 5 місяців.
Вперше я подивився цей серіал 6 років тому, і перед повторним переглядом мало, що памʼятав.
Під час повторного перегляду побачив штуки, що стали мені відомими відносно нещодавно, або я просто чую про них фрази «навигадували ці нісенітниці, раніше такого не було і жили нормально». Більшість з цих штук зустрічаються у перших сезонах, що знімали у середині 90-х у Сполучених Штатах:
Ось деякі з них:
- Chemex — девайс для альтернативного заварювання кави.
- Згадка про ейджизм — дискримінацію людини за ознакою віку.
- Кава без кофеїну.
- Одностатеві шлюби.
- Присутність партнера під час пологів.
- Сурогатне материнство.
- Приготування спаржі.
- 3D-окуляри.
Інші спостереження та враження:
- Перші 2 сезони не надто зайшли. Таке враження, що актори звикали до персонажів, яких грають, та один до одного. Десь з початку 3 сезону серіал став по-справжньому класним.
- Найкращий сезон — фінальний, 10-й. На відміну від багатьох шоу, де останні декілька сезонів слабкі та існують тільки щоб заробити гроші, «Друзі» не тільки з роками стають дедалі кращими, але й закінчують на мажорній ноті.
- Персонаж Джої, попри поведінку впродовж перших сезонів, найдобріший та має найправильніші життєві орієнтири.
- Фібі — майже повна протилежність Джої. За 10 років життя головних героїв, що показані на екрані, вона безліч разів підставляє друзів, видає чужі секрети, егоїстично діє виключно у власних інтересах. Але, ну такий персонаж, частково її любиш за це. Чого тільки варта фраза з пілотного сезону:
- Hey Pheebs, you want to help?
- Oh I wish I could, but I don't want to. - Паралельно з переглядом перших сезонів читав книгу Меттью Перрі Friends, Lovers, and the Big Terrible Thing. Дивитись серіал зі знанням внутрішньої кухні, яку розповів один з головних акторів, було з одного боку ще цікавіше, з іншого — дуже шкода Меттью, тому що навіть за його зовнішнім виглядом помітно, що йому потрібна була допомога.
- Перегляд Friends: The Reunion справив двояке враження. З одного боку, класно було знов побачити виконавців головних ролей разом. З іншого дещо сумно бачити як час відібрав їхню молодість. Також дещо сумно від того, що навіть найкраща історія неодмінно завершується.
- Під час перегляду серіалу та повнометражного фільму безліч разів сміявся вголос та плакав.
Friends — по-справжньому гарний серіал, що давно став класикою. Обовʼязково передивлюсь його ще.
👉🏻 мій пост про книгу Меттью Перрі Friends, Lovers, and the Big Terrible Thing.
Shrinking
Головні герої Shrinking — психотерапевти. Але головні події шоу повʼязані, радше, з їх персональним життям, ніж з професійною діяльністю.
Сама назва Shrinking це каламбур: з одного боку, англійською психотерапевтів жартівливо, дещо зневажливо або просто неформально називають словом shrink. У такому випадку, shrinking — процес терапевтування, тобто саме те, чим займаються головні герої серіалу. З іншого боку, в англійській мові є дієслово to shrink, що означає «зменшуватись, стискатись», і це дуже схоже на те, що трапляється з багатьма героями, що стикаються з серйозними життєвими проблемами та кризами — вони ніби втрачають всю свою дорослість та зваженість, і зменшуються до своїх комплексів та травм.
Перший сезон я починав дивитись ще взимку минулого року, але після 15 хвилин першого епізоду вимкнув. Як зʼясувалось, даремно, бо серіал неймовірно класний.
Десь на початку другого сезону я почав відчувати у Shrinking нотки улюбленого Ted Lasso: це шоу не про події, не про екшн, не про несподівані сценарні ходи; це шоу про базові людські проблеми та почуття, що виникають щодня, але дуже часто залишаються непоміченими. Про страх батьків відпустити контроль над дорослою дитиною. Про страх, що викликає близькість. Про провину, що виникає, коли не впорався. Про злість, про радість, про тривогу, про все те, що є кожного в середині. Це як мультик Inside Out, тільки версія для дорослих.
Чи здивувало мене, що декілька авторів сценарію Shrinking та навіть деякі актори працювали також над Ted Lasso? Ні, не здивувало. Бо відчуття доброти, емпатії та нескінченної людяності у цих двох телевізійних шоу надто схожі.
Останній епізод другого сезону, що вийшов у Святвечір, надзвичайно потужний. А Shrinking тепер один з улюблених серіалів.
Єдина претензія: серіал створює абсолютно нереалістичне уявлення про психотерапію. Але, напевно, шоу, події якого розгортаються у Каліфорнії, не повинно бути реалістичним. Бо, як відомо, Каліфорнія це такий ефемерний сонячний рай цієї планети. Закони життя інших частин цієї планети там не діють.
Lessons in Chemistry
Подивився серіал мінісеріал Lessons in Chemistry.
Всього 8 серій, в які я довго вкочувався, а потім вже було якось шкода кидати.
Тезисно розповім про враження від шоу:
- Серіал – здорова та адекватна пропаганда розумного фемінізму. Дивно, як багато людей досі думають, що фемінізм це про те, що жінкам не можна подати пальто, відкрити перед ними двері або заплатити за них у кафе. Шоу – про базові права жінок: право на освіту, право на роботу у тій галузі, що їм цікава, право на визнання та серйозне сприйняття.
- У той самий час серіал і про те, що жінкам, паралельно з освітою та роботою, доводиться виконувати значну роботу з виховання дітей, турботу про них та дім, та долати соціальні упередження та супротив системи щодо здібності жінок та їх місце у суспільстві. Це схоже на те, що жінки стартують у життєвих перегонах на два кроки позаду чоловіків, та ще й з ногами, що звʼязані міцною мотузкою так, щоб широкі кроки робити не вийшло.
- Також «Уроки хімії» про здорове сприйняття себе та життя. В одній з останніх серій головня героїня каже щось типу «З віком я зрозуміла, що допомога – це великий подарунок, і навчилась її сприймати».
- Не знаю, чи дійсно було потрібно додавати у серіал сюжетну лінію і про расову дискримінацію. Трохи схоже на те, що це спроба залучити більше авдиторій до перегляду. Хоча й зробили це уміло.
- Щиро зрадів, коли впізнав серед одного з героїв Рейна Вілсона (Двайт з серіалу «Офіс»).
- Брі Ларсон, що грає головну роль, впоралась непогано. Але грати героїню, якій притаманно тримати емоції при собі, важка задача. У багатьох епізодах пані Ларсон намагалась мімікою передати те, що зазвичай можна передати більшим спектром проявів. Виходило не завжди переконливо; у деяких моментах я встигав посміятись з цього.
- Вже після перегляду збагнув, що моя мама – хімік за освітою та з досвідом роботи у лабораторії великого заводу. Та ще й виховувала дітей одна, прямо як головна героїня серіалу.
The Marvelous Mrs. Maisel залишається для мене еталоном класного шоу з феміністичною повісткою. «Уроки хімії» такого рівня не сягнули. Але спроба, все одно, гідна.
Як тато двох дівчат, чоловік своєї дружини, син своєї мами, брат своєї сестри та друг своїх подруг вважаю важливим та доцільним просувати здорову феміністичну повістку, навіть якщо мій вклад буде маленькою краплею у величезному океані.