Київ. Квітень 2026
Дещо несподівано для самого себе, але вирішив написати окремий допис про коротке відвідування Києва у квітні цього року.
Несподівано, бо про українські міста у мене досі дописів не було, хоча про деякі, включно з Києвом, я неодноразово згадував на сторінках блогу. А про Київ як взагалі писати? Він надто великий, надто важливий, надто історичний, надто який завгодно. Мені завжди здавалось, що гіпотетичний допис про Київ має містити 100500 світлин на довгі простирадла тексту, ну бо просто як інакше?
Але раптом я збагнув, що ніколи не зможу написати один такий допис. Та й нащо? Краще я буду писати короткі дописи про відвідування Києва, якщо, звісно, буде вдаватись щось зняти. Писатиму про кавʼярні якоїсь там хвилі, що я відвідую, фотографуватиму ті самі частини міста, що щоразу відвідую. Згодом, можливо, навіть розповіді про минулі візити у столицю відокремлю в окремі дописи, але це не точно.
Так чи інакше, колекцію власних дописів про Київ буду збирати на сторінці kos.fm/kyiv/. Впевнений, що з часом їх там збереться певна кількість.
💔
Було приємно опинитись у столиці вперше за тривалий час. Не можу сказати, що колись любив Київ, але точно ставився до нього з повагою. Але з початком повномасштабної війни ставлення до міста, як і до інших символів України, змінилось. Київ тепер не просто столиця, це один з головних символів української державності, свободи, спротиву, мужності. Як його тепер не любити?
Памʼятаю, як ходили з друзями 100 років тому в кальянну «Слон» на Заньковецькій. Завжди памʼятатиму цю частину Києва такою, як вона була тоді, на початку 2010-х — з купою людей, що кудись постійно йдуть, з шумними барами, з дорогими крамницями. У квітні 2026 року о сьомій вечора робочого дня там було майже пусто. Вперше бачив ці вулички настільки безлюдними й тихими.
Київ, звісно, все ще Київ — впродовж наступного дня я переконаюсь, що люди в ньому ще залишились, що у певних частинах міста їх може бути забагато, що пробки все ще бувають. Але в серці міста відчувається величезна дірка. Та і як їй не відчуватись, коли стихійний меморіал на Майдані продовжує зростати.
🍣
Як притаманно мені при відвідуванні знайомих міст, сходив у ті самі місця, що й зазвичай: через пішохідний міст до Арки Свободи українського народу, Володимирським узвозом на Поділ, а звідти Андріївським узвозом назад у Старий Київ, та й на Рейтарську, звісно.
На Рейтарську ходив, бо хотів завітати у Японський привіт, де раніше не бував. Сподобалось неймовірно, бо було надзвичайно смачно: куштував чипси з батату, яловичина татакі, кацу-сандо з креветкою та японські рисові кульки з креветкою — і все прям топове. І навіть яблуневий сидр, який у багатьох закладах подають надто солодкий, у Привіті був справжній, натуральний, смачний. Отримати столик вдалося без попереднього бронювання, що для такого закладу не повинно бути нормою — там надто смачно, щоб можна було просто зайти й поїсти.
За рекомендацією киянки Марини відвідав кавʼярню Dot поруч з Бесарабським ринком — кава класна, але булка з корицею в шоколаді взагалі космічна. Поруч з кавʼярнею на лавках сиділи бабки, що насолоджувались нетипово теплим для Києва квітневим сонцем. Я навіть хотів сфотографувати одну з них, бо, крім типового для бабусі одягу, на ній були модні та сонячні окуляри, ніби вона тільки повернулась з рейву. Але від портрета на плівку бабуся відмовилась — каже, своє вже відфотографувалась.
Завітав також у кавʼярню-ростерію Yellow Space. Кава дуже сподобалась, взяв з собою пачку зерна, щоб заварювати вдома v60. Окремо зрадів, що була нагода проїхати поруч з київським річковим портом, про який колись писав дипломну роботу в універі. Мрію, що порт колись працюватиме на повну: Дніпром з Одеси прямо в Київ ходитимуть баржі з контейнерами, щоб розвантажити наші дороги. Ех, мрії.
Ложка дьогтю у величезній бочці меду: завітав в улюблений колись ірландський паб O’Brien’s, а там, крім мене з колегою, були ще буквально 3 відвідувачі, перший поверх зачинений, а кухня явно переживає не найкращі часи. Дуже шкода, бо місце культове.
🥸
Гуляючи Андріївським узвозом згадав про скандал, що колись горів навколо нової будівлі Театру на Подолі. Зараз мені здається, що краще б скандал був навколо памʼяток архітектури, що прямо поруч, на тому ж Андріївському узвозі, буквально розвалюються. Але є як є.
Ознака сучасності: по всьому Києву, включно з Майданом, реклама підрозділів Сил Оборони України — Третього корпусу, Азову та інших.
Ніколи не звертав на це увагу, але прямо на Майдані, тобто на головній площі країни, чомусь є музей медуз.
🏁
Виїжджав з Києва під рясний дощ, що сховав місто за сірими хмарами. Нудьгуючи в заторі, вкотре розмірковував про те, який Київ великий. Здається, що просто виїхати з нього займає приблизно той самий час, що доїхати потім до Одеси.
Не встиг опублікувати цей допис в День Києва — напевно й не знав, що його відзначають в останню неділю травня. Дізнався вже тоді, коли пробіг 33-й пробіг під каштанами, та пішов дізнаватись чому його проводять саме в цей день.
Не встиг, але й різниці жодної немає. Головне, що перший допис про Київ опублікований. Перший, але точно не останній.
