Впродовж майже 16 років існування цей блог жив послідовно на 3 доменах: ostrozub.com, konstantin.ist та kostiantyn.ist. Переїжджаючи на новий домен я неодмінно зберігав старий та налаштовував відповідним чином переадресацію. Мовляв, раптом хтось знайде старе посилання на мій блог, перейде за ним, а посилання не працюватиме. Так не можна!

Крім цього блогу, у різні часи у мене були ще два сайти для різних потреб:

1. Ще один блог, де не було фотографій, а були нотатки на різноманітні теми. Проіснував він недовго, але домен для нього, kostimoshenko.com, я теж сплачував роками.
2. Окремий сайт, де я колекціонував листівки — yashchique.com.

Таким чином я накопичив аж 5 доменів, кожен з яких, з одного боку, був якось повʼязаний з моєю присутністю в інтернеті, з іншого — необхідність аж у 5 доменах в якийсь момент стала для мене сумнівною. Врешті решт, цей зоопарк треба якось утримувати, в тому числі й фінансово.

Що я зробив, щоб якось розвʼязати проблему 5 доменів? Правильно, купив 6-й домен :))))))))))

26 квітня 1986 року сталася найбільша аварія в історії атомної енергетики — вибух четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції.

Аварія в Чорнобилі — надважлива подія в історії України, що вплинула та продовжує впливати на чисельні аспекти життя та розвитку нашої країни. Попри це, на мій погляд, аварії, а так само її причинам та наслідкам, не приділяють належної уваги. Як і не вшановують належним чином памʼять ліквідаторів.

Восени 2017 року я побував у Зоні відчуження — так називають територію, з якої після аварії примусово виселили мешканців, а саму територію зробили закритою для відвідування. Цей пост — розповідь про те відвідування та ключові факти про аварію.

Третій рік поспіль відчуваю додатковий тиск, сідаючи за написання підсумкового допису. Викласти у тексті рій думок за весь рік мені завжди складно, а зараз ще й відчувається недоречним та зайвим. Але водночас відчуваю і зворотне: фіксувати події й думки, особливо приємні, важливо. Тож пишу про свій 2024-й, що став роком багатим на події.

Я мав на меті написати коротший підсумковий пост. Але як раз напередодні отримав нову механічну клавіатуру, і далі все як у тумані.

У серпні 2019 року розпочались дві історії, про кожну з яких я хотів написати у блог, але з певних причин не міг. Перша — відвідування румунського міста Брашов, про який допису немає досі. Друга — про мій досвід фотографування старенькою радянською камерою Київ, яка завершується сьогодні. Всього тільки 5 років і готово!

Цей допис виключно для тих, хто читає мій блог через поштову розсилку та RSS стрічку. Ви, скоріш за все, не бачили дві новини, якими я ділився у соціальних мережах.

У червні ми з другом Колєй почали записувати подкаст «Годі базікати». Говоримо про все, що нам цікаво та нас турбує. Новий епізод виходить щопʼятниці, і ми вже встигли випустити 12 епізодів. Серед них — про книги, музику, соціальні мережі та психотерапію.

Подкаст можна знайти на всіх розповсюджених платформах або слухати прямо на сайті godibazikaty.com. Там, до речі, є посилання також на наш телеграм канал та обліковий запис у мастодоні.

Крім того, я створив окремий блог, щоб писати туди про те, що не підходить за тематикою для основного. Поки що написав туди тільки три поста: про те, що компанія Apple – зло, про серіал «Уроки хімії», та про перші 10 епізодів подкасту «Годі базікати». Не те щоб планував писати туди часто, але радий, що нарешті прийшов до простого та логічного рішення мати місце, де можна написати про щось, про що інші люди пишуть у соціальних мережах.

Блог доступний за адресою kostiantyn.ist/sidenotes, і має свій окремий RSS фід Copy

Не знаю, чи потрібна поштова розсилка. Якщо потрібна — напишіть мені на пошту, я зроблю.

Залишу поларойдівську світлину як маленький бонус всім, хто дочитав до кінця. Ставте лайк, підписуйтесь на наш канал. До зустрічі.

Закриваю очі й бачу таку картину: років за десять куплю собі омріяний Saab 900 Turbo, та буду писати в блог тільки про нього. А поки у мене немає найкращої автівки у світі, буду писати й далі про те, про що писав раніше.

Чому ж, власне, тоді в заголовку сказано про новий блог? Що змінилося і нащо? Про це й буду розповідати у цьому дописі.

Фуууууууух, оце рік був. Думаю, що кількість літер «у» можна було збільшити в декілька разів, і було б тільки правдивіше.

«Яким саме був цей рік, Костянтине?», – спитаєте ви. У відповідь я напишу пост на 24 тисячі символів, але так і не зможу дати чітку відповідь. Я все одно спробую, бо саме цим я традиційно займаюсь раз на рік – пишу сюди вінегрет з думок про захоплення, здобуття та втрати, про власний життєвий досвід, про пристрої, що використовую, та просто про себе.

Мій особистий рекорд: публікую допис про подорож через два роки після неї. Які часи, такі й рекорди.

Колись давно, коли я тільки починав працювати в логістиці, я дізнався про існування порту Гданськ та однойменного міста. Тоді я уявляв собі, що можливість подорожувати в такі міста і є однією з ознак справжньої заможності. Бо, думав я, накопичити на відпочинок на умовних Мальдівах, хоча б раз у житті, здатен кожний. А ось щоб залишились гроші ще й на Гданськ – ну то тільки про буржуїв. Передаю привіт молодому собі. На Мальдівах, щоправда, я так поки що й не побував, так хоча б Гданськ відвідав. Про нього тут і розповідаю.

З грудня 2021 року, коли я був у місті, минуло безліч часу. Проте, ця подорож стала останньою перед початком повномасштабної війни, тому запамʼяталась добре. Як зараз пригадую легке хвилювання перед експрес тестом на ковід, що був тоді обовʼязковим для вʼїзду в Польщу. Як збирав зимові речі на декілька днів в один рюкзак. Як випив трошки перед вильотом ще в Одеському аеропорту. Та й все інше, що було тоді.

Пропоную вашій увазі чергову серію сезонних поларойдів. Цього разу, як зрозуміло з назви, це світлини, що зроблені влітку 2023 року.

З часом стає все складніше вмовляти себе писати. Все, що я можу написати тут, буде недоречним та дрібним порівняно з війною, що поглинає все навколо. Проте, є й інша думка, що змушує мене продовжувати: якщо я зупинюсь, я, ніби, визнаю, що навіть таку абсолютну дрібницю, як право вести блог, ворог у мене відібрав.

Тому, лишаю осторонь війну та пірнаю думками назад у літо 2023. Літо, що сталося попри все лайно, що було навкруги.

Цьогорічне літо відрізняється від попереднього всім та нічим водночас. Сонце все так само підіймалося з-за обрію кожен ранок, та так само непристойно довго там трималось. «Що ж змінилось тоді?», – спитаєте ви. «Та все змінилось», – відповім я.