Другий рік поспіль публікую допис про плівкову камеру 31 грудня. Ось, що я написав у висновках торішнього допису про фотоапарат Київ-3а:
У майбутньому хотів би придбати Київ-2, бажано виготовлений десь на початку 1950-х. У нього не буде непотрібного експонометра на голові, та й взагалі, камера буде справжнім оригінальним Києвом.
1951 рік. Вінстона Черчилля у віці 76 років вдруге обирають на посаду Премʼєр Міністра Сполученого Королівства. Лівія здобуває незалежність від Італії. Народжуються Курт Рассел та Стінг. А київський завод «Арсенал» випускає фотоапарат Київ-2 з серійним номером 516030.
19 лютого 1957 року Н.В. Коротков дарує цей фотоапарат старому другові А.О. Смирнову, про що свідчить гравіювання на нижній частині корпусу.
За 68 років після тих подій, у 2025 році, камера нарешті потрапляє до мене. Цей допис про мій досвід користування нею, та й фотографії, що я нею зробив, теж демонструю тут.
У серпні 2019 року розпочались дві історії, про кожну з яких я хотів написати у блог, але з певних причин не міг. Перша — відвідування румунського міста Брашов, про який допису немає досі. Друга — про мій досвід фотографування старенькою радянською камерою Київ, яка завершується сьогодні. Всього тільки 5 років і готово!
Цей допис виходить за підтримки Збройних Сил України. Вони боронять країну від ворожих атак, щоб ми працювали, жили та, виходить, знімали на поларойд. А наш обовʼязок — боронити їх, підтримувати їх, та зробити так, щоб у нашої армії було все, щоб робити свою героїчну роботу, а також все, щоб реабілітуватися після повернення в мирне життя. Тож, донатимо в фонд «Повернись живим» або в будь-який інший фонд, що допомагає ЗСУ, Нацгвардії, Поліції та іншим нашим захисникам.
Не хочу перетворюватись на графомана, тож не буду псувати біти й байти порожніми словами. На картках світлі й гарні обличчя моїх друзів, колег, котиків з одеської твітерської спільноти, що допомогли не поїхати кукухою на початку війни, й допомагає досі, моїх дітей, родини, найкращого кітпса у всесвіті — Вєсти, пересічних домашніх та вуличних улюбленців, що зігрівали моє серце, колективу улюбленої кавʼярні та просто куточки Одеси. Картки тепер щасливо живуть в моєму альбомі, а їх скани — тут.
Ну наконец-то! Ещё в прошлом августе, буквально после первых кадров на старенький Полароид Supercolor 635CL, я понял, что полароид — моя новая любовь.
В заключении поста с теми фотографиями я написал, что раздумываю над покупкой новой камеры, чтобы и дальше кайфовать от мгновенной фотографии. Не только купил, но и запасся плёнкой, и успел вместе со всем этим великолепием смотаться в Карпаты. Рассказываю и показываю.
Публикую заметку с июльскими фотографиями в конце августа. Могу себе позволить, знаете ли. Во-первых, лето. Лето это период отпусков, в том числе творческих. Я, судя по всему, был в обоих видах отпусков одновременно. Во-вторых, совсем недавно опубликовал давно обещанную заметку про поездку в Роттердам. Так что совесть моя чиста.
Я, как эта чайка на заборе, — все уже с уверенностью смотрят, как минимум, в настоящее, а я оглянулся посмотреть на декабрь 2019. Нет, ну не выбрасывать же плёнки, в конце концов.
Когда я был маленьким, у дедушки была какая-то советская камера. Позже в семье появилась плёночная мыльница. Но Полароид всегда был уделом богатых. Так, по крайней мере, казалось мне. Поэтому, когда предоставилась возможность поснимать на Полароид, я с радостью согласился. Отснял несколько кассет, отсканировал лучшие кадры, показываю.
Какое-то время назад я узнал о существовании в мире фототехники отдельной категории фотоаппаратов — беззеркалок с крупными матрицами. Беззеркалки это небольшие по размерам камеры, позволяющие делать отличные снимки. Примерно тогда же я узнал, что камеры Фуджифильм одни из лучших в этой категории. Когда я увидел в блоге Андрея Козаченко, что одну из таких камер можно взять на тест, я просто не смог устоять.
